Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Найбільше потерпіли лісостепові райони Київщини й Харківщини, які не відігравали провідної ролі у хлібозаготівлях
Скільки людей загинуло під час Голодомору і де саме він завдав найболючіших втрат: на півдні, сході, можливо, на півночі чи у центрі України? Ці питання поставила перед собою група американських та українських науковців, які протягом останніх кількох років працювали над започаткованим Українським науковим інститутом Гарвардського університету проектом «Мапа: інтерактивний атлас України». Проект реалізується за активної підтримки Фонду Катедр українознавства у Сполучених Штатах Америки, Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи та Інституту історії України НАН України.
«І навіщо вам оце все треба було видумувати?»
«Я пишу ці рядки і думаю, хто схоче читати той жах. А чи не злякається? А чи повірить? — звертається він до читача у перших же рядках книжки. — Адже йдеться про геноцид цілого народу в найбагатших чорноземних краях козацької України. Це ж бо мова не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель».
Господар оселі, Григір Титаренко, був іконописцем, або, як сам себе називав, богомазом. Бо ж, казав, іконописці — в столицях, а ми — люди прості. Колись він учився в такого ж богомаза Петруся Підлатайла у волості. На селі працював без викрутасів. Як немає липової дошки, бере соснову. Сам витеше, напише образ, а потім із сухозлотиці ризи припасує. Такі ікони називав шелестухами. Як немає дошки підходящої, то на полотні доброму малює.
Лариса КОНАРЕВА
«Ваші мертві вибрали мене…»
Так про себе сказав американський вчений Джеймс Мейс, який першим дослідив історію Голодомору 1932–1933 років і визначив його геноцидом українського народу. І ця справа виявилася для нього нелегким випробуванням. Наполегливість і впевненість історика принесли йому повагу одних і недоброзичливість інших.
Спочатку прийшла «похоронка» на дядька Івана, який квартирував у сарайчику на їхньому городі. Десятирічна Ліза мало що знала про цього чоловіка з села, який приїхав на заробітки на підприємство «Донсода». Подейкували, що в нього в селі залишилася сім’я, і щоб її прогодувати, він у всьому собі відмовляв. Недоїдав. А робота важка, шкідлива. І дядько захворів на туберкульоз.